KANDY: Рушники з бабусиної скрині

Рушники родом із с. Бишків, Жовківського р-ну, Львівської області

З приватної колекції Ірини Шкоропад

Сільська хата завжди дуже особлива. Зовні ніби проста, а всередині відчуваєш той неповторний дух давнини. Той таємничий, що важко описати словами. Він присутній в кожному закутку, схований у найглибших шухлядах шафи.

Пригадую як в дитинстві мені все там видавалося дуже незвичним, навіть лякало... Темні ікони зі строгими ликами святих відганяли будь-які сумніви про існування пекла, вони споглядали на мене всі водночас, а тих ікон сила-силенна на стінах. Всі різні, але всі мають щось спільне: щось, що додає усміху тим святим... Рушники! Всі стіни рясніють барвистими рушниками. Кожен має свій візерунок, кожен має свій колір і символ. Ці образи крилаті! Їх обіймають вишиті на товстому домотканому полотні рушники, але так дбайливо викладені довкола. Ось там вгорі в тих рушниках знаходиться душа цього дому, я вже знаю, де вона живе.

А тут газдував дід Василь. Окрім того, що славився на цілу околицю своїм господарством і неймовірною працьовитістю, то він ще й складав вірші на різні теми: політичні, побутові та навіть трішки сатиричні. Завжди цитував їх для гостей. І всі слухали діда та казали, що то талант! Пішов дід... Пропала з хати і поезія.

Я не знаю, чи баба Стефа, дідова дружина, любила ті вірші, але вона любила працювати та вишивати. Без праці ніхто не уявляв собі життя! А життя у вільну хвилину лягало візерунком на полотно. Були там геометричні взори і рослинні. Дуже мені подобалися пташки, бо мали вони незвичний вигляд, здавалося, що ось і полетять... Баба віддала мені частину своїх скарбів за життя, а частину залишила для образів.

Ще була тут баба Олена, дідова сестра. Вона не мала власної сім'ї, тому все життя прожила з братом і його родиною. Вона допомагала доглядати дітей, а їх було п'ятеро, і поралася по господарству все своє життя. Діти виросли, розлетілися, а вона все поралася. Навчила мене Олена тої тужливої “Ой по під гай зелененький...” так і досі співається вона серцем.

Час минув… Нікого вже нема. Правдиві тільки спогади. Сумують образи… Залишається тільки барвистий спогад у рушнику: радість чи тривога, туга чи розрада, втома чи щастя... Того не знатиме вже ніхто.

То ж дуже хочу поділитися взорами автентичних рушників, можливо хтось захоче взяти в руки голку і відтворити їх на полотні. Буду дуже щаслива, якщо саме для вас вони стануть справжнім джерелом натхнення!

Ірина Шкоропад

В журналі "Українська вишивка" № 66 (6) окрім схем цих рушників в оригінальній палітрі подані схеми і в новій сучасній палітрі. Хочемо почути ваші думки з приводу нашого експерименту.