22 січня 2015 р.

Смоковито

Вишивка – це творчість

Важко не помітити жінку, коли вона йде вулицею рідного міста така вродлива, врівноважена, жіночна, самодостатня і щаслива. Саме такою ми зустріли Оксану Смок. А від її вишиванки просто не могли відірвати очей! Поки ми підраховували кількість квіточок на її борщівській сорочці, вона розказала нам про себе і про свою любов до вишивки.

СИМВОЛІКА
Я не дуже надаю значенню символіці. По перше вона є дуже заплутаною, по-друге, сучасні схеми вже давно перестали враховувати таке поняття як «символіка вишивки». Хоча, якщо розібратися, в давніх схемах немає жодного символу з негативною ознакою. Тому сміло вишиваю усі орнаменти, які припали мені до душі. Хоча коли мені щось не подобається у поєднанні символів чи кольорів, то вважаю своїм обов’язком сказати про це людині, яка носитиме потім вишиванку. Зараз дуже стало модним вишивати сорочки на чорній канві. Це напевно поки що єдине у мене табу на рахунок вишивки. Для мене чорний колір – це колір смутку. Особливо, коли вишито синім по чорному. Можливо колись я зміню свою думку, але на разі я ще не готова.

РОДИНА
Люблю, коли родина має свої сімейні традиції. Наша традиція – зустрічати великі свята у вишитому вбранні. Різдво, Великдень, а тепер ще й День Незалежності – уся моя сімя у вишиванках. І навіть якби хтось завітав до нас у цей день на гостину без сорочки, у мене завжди знайдеться у що одягнути гостя. Мені особисто дуже приємно, що всім подобається така традиція. Це стимулює вишивати ще більше. До речі, цього року ми святкували День Незалежності на Говерлі. Було дуже багато народу. Я навіть не сподівалася, що є стільки охочих піднятися так високо. Проте у вишиванках були лише ми.

МАЙСТРИНЯ
Я не люблю коли мене називають «майстринею». Для мене це звання звучить занадто офіційно і сприймається як елемент радянської системи. Та й вишиваю я для задоволення, а не для отримання звання. Для мене важливішим поняттям є майстерність вишивальниці, її культура вишивки. Це проявляється у всьому: у її акуратності, у виворотній стороні, навіть коли її ніхто не бачить, як вона зберігає ниточки тощо. Я люблю коли вишивальниця – самодостатня, не копіює чужі роботи, для якої вишивка – це творчість, а не просто механічне виконування стібків.

КНИГИ
Серед вишивальниць є популярним виставляти у соціальних мережах світлини книг по вишивці, які їм вдалося придбати. Я чомусь ніколи особливо не прагнула показувати свою бібліотеку. Хоча, відверто кажучи, регулярно поповнюю її із задоволенням. Важко сказати що люблю найбільше. Напевно, серед усіх книг можу виділити одну, яку б не втомлювалася переглядати знову і знову. Це «Вишивка козацької старійшини». Сподіваюся, що так скоро і станеться, бо власне цієї книги у мене ще нема.

МРІЇ
У мене немає мрії щодо вишивки. Я просто хочу вишивати, що і роблю, коли є вільна хвилинка. Не важливо, чи за вікном рання година чи пізня нічка. Для мене немає значення хрестик це чи низинка, вишивка на п’яльцях чи на коліні, чоловіча сорочка чи жіноча сукня. В планах зараз створити сорочку у блакитних тонах, що і зроблю найближчим часом.
*****
Фотограф Інна Голодняк
Макіяж Людмила Беднарська
Зачіска Ірина Куцьо, салон краси «Каронель»

Схема сорочки шукайте на сторінках журналу KANDY №1

Немає коментарів:

Дописати коментар