Мистецтво творити казку

Танець - це ціле життя,

це гармонія тіла і душі

Усе своє творче життя Ігор Храмов, нині заслужений артист України, віддав роботі у Львівському академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Цей провідний соліст балету (1989-2012рр.) запам’ятався глядачам у ролі принца Зігфріда та злого генія Ротбарта в «Лебединому озері» П. Чайковського, капітана Феба де Шатопера у «Есмеральді» Ц. Пуньї та в багатьох інших образах.

Загалом, у творчому доробку артиста понад 40 партій. Рік тому він заявив про себе як лібретист, балетмейстер і хореограф, поставивши прекрасний балет Б. Павловського «Білосніжка та семеро гномів». Зустрівшись з Русланою Кушнірук та Наталкою Яковлєвою, Ігор Храмов привідкрив завісу життя людей балетного мистецтва.

  

K&Y: Розкажіть про свій день.

І. Х.:  Для артиста балету  основна зарядка - тренінг в балетному залі. Урок починається о 10 годині ранку, який власне підготовлює м’язи до роботи,  до усіх послідовних репетицій, які можуть тривати до 22-23 години ночі. Коли я ставив «Білосніжку», я взагалі звідси не виходив. Тобто о 22:00 закінчувалася загальна постановочна репетиція, а я залишався  до глибокої ночі, тому що треба було підготовити матеріал на наступний день. Мені потрібен був зал, так як вдома я вже почав люстри бити - то ж рухи попробувати треба (сміється).

K&Y: Що Вас надихає?

І. Х.:  Усі хореографи по-різному ставлять. Одні спочатку придумують рухи, а потім накладають на музику. Я не з тих хореографів. Я спочатку мушу надихнутися музикою, відчути переливи, інтонації, які б надали мені поштовх для того щоб, на кожну хвилю цієї гармонії накласти балетні па. На «Білосніжку» мене надихнула музика польського композитора Богдана Павловського. Вона привабила належною балетові ритмічністю й танцювальністю, а у деяких фрагментах - ніжною мелодикою. Ми подзвонили йому. Він був дуже радий, що саме у Львові обрали його музику. Я жив цією казкою. Перечитував книжку, дивився декілька разів мультфільм, осмислював кожен образ. У мене навіть були такі моменти, що комбінації па я ставив уві сні. Прокидався серед ночі й записував рухи.

K&Y: Напевно потрібно багато часу на створення такої вистави?

І. Х.:  Перед нами стояло складне завдання – в короткі терміни поставити дитячу виставу, оскільки в репертуарі залишилося лише «Чарівне кресало». Не у всіх сім’ях панує захоплення оперою та балетом.  Дехто вважає ці жанри малозрозумілими і створеними для вищих соціальних сфер. Тим не менше – чи з власної ініціативи, чи під впливом тих хороших дитячих садочків  і шкіл,  в  яких малюків залучають до прекрасного, – батьки йдуть із дітьми до музичного театру, із зусиллям  приховуючи своє упередження. І тут перед нами стояло велике завдання перебороти цю нехіть, знівелювати несприйняття і завоювати глядача, силою всіх сценічних засобів переманити його на свій бік, змусивши з першого погляду полюбити оперу і балет.

Вибір зупинили на «Білосніжці», відомій усьому світові казці братів Грімм, на якій майже 200 років виховувалося кілька поколінь. Ця казка вперше була поставлена десь років 40 тому назад балетмейстером Генріхом Майоровим, дуже помпезна, на 4 дії. Мені подобається в «Білосніжці» його хореографія, однак захотілося створити щось своє. Ми зробили виставу на дві дії, щоб було зручніше для маленького глядача й емоційніше для всіх. З диригентом Юрієм Бервецьким ми вибрали найкраще. Довелося здійснити більше 30 перестановок музичного тексту першоджерела. Це була дуже важка робота, але за місяць-півтора ми зробили цю виставу.

Для дітей треба творити так, як для дорослих, тільки краще.

Також я трохи змінив сам лейтмотив цієї казки.  Моя Білосніжка залишилася принцесою. Дія починається з того, що вона святкує своє повноліття. Серед гостей на балу з’являється молодий вродливий Принц, який закохується в Білосніжку. Вона також відчула ніжне почуття до нього і на згадку про їх зустріч подарувала Принцу троянду. Але заздрість жадібної Королеви їх роз’єднала. А далі події відбуваються вже як у казці.

У німецькій казці деякі герої згадані хіба одним словом. У нас же з’явилися нові персонажі: Королева-відьма, Страховиська. Образ кожного є особливим. У хореографії всієї вистави органічно поєднуються ніжна лірика й гумор. Останній проявляється в поведінці Гномів, кожен із яких не подібний на іншого, має свій характер і відповідно до нього – ім’я,  та стосунках між ними. Вони змагаються між собою, роблять (а хто й ні!) ранкову гімнастику, вмиваються (а дехто й не хоче), працюють (а хтось і вилежується). Веселунчик сновигає на самокаті, Стидливчика треба спонукати до дії. Усі характерні танці Гномів складні й цікаві. У хореографічному малюнку, не позбавленому класичних па, є навіть елементи сучасних естрадних рухів і клоунади, що викликає щире захоплення малечі.

Сцена з балету "Білосніжка та семеро гномів"

K&Y: А як на рахунок костюмів та декорацій? Ви також берете участь у цьому процесі?

І. Х.:  Звичайно! Декорації та костюми мають відповідати тому, що я бачу в своїй уяві. Та я маю щастя працювати з талановитими людьми: багатою на вигадку Жанною Малецькою, яка працює у царині театрального костюму та  декоратором Ярославом Бриньом.

K&Y: Знаємо, що кожна вистава супроводжувалася переаншлагом. А як Ви відноситеся до критики?

І. Х.:  Я звертаю увагу лише на конструктивну критику. Тоді я задумуюся, що де можна змінити. Я завжди за ту критику, яка дійсно професійна.

K&Y: Чи є у Вас кумир?

І. Х.:  В балетному житті є багато відомих зірок. Ну може це буде банально, Баришніков мене завжди дивував і буде дивувати до сьогоднішнього дня. Не дивлячись на те, що у нього маленький ріст, це просто геній.  Нурієв… Це ще вища планка, ніж Баришніков. А Петіпа ніхто не перевершив і ніхто ніколи не перевершить. Його хореографія живе і буде жити цілу вічність. Тому що це є основа, фундамент для всіх напрямків нашого мистецтва.

K&Y: Якби Ви зустріли одного з них, щоб ви сказали?

І. Х.: Та що б сказав? Та я б обомлів на місці... (сміється).

K&Y: Чи була у Вас думка залишити балет і повністю змінити рід діяльності?

І. Х.: Чесно кажучи, були такі моменти по молодості. Але відчуття того великого мистецтва, якому я навчався змалку, все-таки перебороло. Пам’ятаю, коли я вперше прийшов у Львівську оперу я просто обомлів і лише вимовив: «Це мій театр». Я сказав це 30 років назад, так 30 років я не зраджую своєму театру. Я дуже люблю наш театр, тут працювало дуже багато фахівців, педагогів, артистів, яких уже на жаль немає. Ми мусимо продовжувати їхню роботу, щоб вони на нас дивилися і говорили: «Молодці, правильним шляхом йдете».

K&Y: У 2002 році Вас призначили художнім  керівником балетної трупи Львівського театру. Що в роботі з колективом для Вас є важливим?

І. Х.:  Сама атмосфера в колективі дуже важлива. Артисти – це люди з тонкою душею. Бувають різні ситуації.  Я дуже сильно переживаю, коли в колективі йдуть непорозуміння. І часом мені приходиться втручатися, аби розгладити усі ті плями. Але це театр, без того неможливо. Та загалом, у нас дружній колектив. Ми мов родина. Один за одного вболіваємо. Коли хтось виконує соло на сцені, всі стоять за кулісами і переживають. Як керівник балетної трупи нашого театру я знаю можливості кожного артиста і прагну ці можливості більш розкрити, розвинути, особливо тих, хто ще не може в повній мірі показати себе в провідних партіях. До вистави «Білосніжка» я залучив увесь молодий склад. І, нічого не спрощуючи, створив для всіх такі  рухи, які вимагають доволі високого професійного рівня. Паралельно працював над розкриттям артистами сценічних образів. Таким чином  піднявся мистецький рівень усієї трупи

K&Y: У вас є син. Чи хотіли би Ви, щоб він обрав Ваш шлях?

І. Х.:  Чесно скажу, наша професія дуже тяжка. Я починав з азів і так поступово йшов по сходинках. Перейшов усі категорії, який має перейти кожний артист. Якщо артист приходить і зразу стає солістом, він не розуміється на тому, що відбувається внизу і тоді є неспіввідношення до верхів і низів. Тому, якщо артист хоче дійсно стати артистом, йому просто необхідно пройти усі ланки, тоді він буде усвідомлювати, що він робить на сцені. У нього з’являється досвід, практика, він більш відкритий на сцені, відшліфовується акторська майстерність. Щодо сина, я не був би в захваті від ідеї, щоб він зайнявся балетним мистецтвом. Бо не все відповідає тому, що вимагає власне наша специфіка. Він це зрозумів і обрав для себе інший шлях. Цього року син закінчує юридичний факультет. Хоча для душі він танцює, йому це подобається.

K&Y: Поділіться своїм рецептом успіху.

І. Х.:  Мій рецепт успіху - бути щирим, вкладати усі свої відчуття в ту тему, яку ти хочеш відтворити, передати артистам усе, що ти задумав, щоб і вони могли донести до глядача твою енергію та задум. Коли я ставив «Білосніжку» мені говорили: «Ігоре Валерійовичу, ми того ніколи не виконаємо. Напевно все будете виконувати ви». В решті решт, мої артисти не лише виконали, вони перевершили мене. Вони настільки втілилися у свої ролі, що вже додають щось своє. Я бачу, що вони вже отримують задоволення. Оце і є успіх. Коли самі артисти викладаються більше, ніж той, хто вклав в них.

На репетиції

******

Фотограф Інна Голодняк

Вишиванка Ольга Гуцал.

Дякуємо Надії Труш за підготовку матеріалів.

Фотографії сцен балету "Білосніжка та семеро гномів" з архіву Львівського академічного театру опери та балету ім.. С. Крушельницької.

Схема вишивки сорочки  представлена у журналі KANDY №2.