Усе життя, починаючи від народження і до самої смерті, вишитий
рушник супроводжував український народ. Рушник – від слова «рух», «рушати» – завжди у наших предків символізував
дорогу, шлях,
який веде людину й допомагає їй жити. На білий рушник приймали малу дитину, що
символізувало чистоту новонародженої душі. Такий же рушник, крижмо, готували до
обряду хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього
немовля, молилася аби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той
рушник. Символом спільної
дороги були вишиті рушники, які стелили під ноги молодим під час шлюбу. Так само на рушниках чи полотні спускали
тіло небіжчика до ями, проводжаючи душу в далеку путь.
Існували й подарункові рушники, які
дарували на пам’ять, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів,
обвішуючи ними новобранців із голови до ніг на знак побажання щасливої дороги й
найскорішого повернення. Рушник був дорогим пам’ятним подарунком, який супроводжував
козака в далеких походах, чумака в тяжких мандрах, бідного в чужій стороні на
заробітках. Це був символ вірності, пам’яті про рідний дім, про кохану.
Рушники дарувалися у дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів,
семантика рушника розкривалась у значенні дороги, пов’язаної зі світлим
радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з другого.
Залежно від того, як складалося людське життя, відповідно вибирався візерунок
для рушника та його кольори. Важливим було також, щоб полотнище було цілим і безперервним, як саме життя.
Бажаємо вам,
щоб ви брали до рук полотно лише з гарного приводу, вишивали щасливу долю і
передавали ці рушники у спадок вашим нащадкам, зберігаючи та збагаючи тим самим
культуру нашого народу.
* * * * *
Немає коментарів:
Дописати коментар